Зубовський Д.С. Скринінговий тест контррозвідки як відправна точка розвитку контрольних методів спрямованої брехні

Зубовський Д.С. Скринінговий тест контррозвідки як відправна точка розвитку контрольних методів спрямованої брехні // Актуальні питання теорії та практики використання поліграфа : збірка статей / за заг. ред. В. О. Шаповалова. — К. : Освіта України, 2016. — 170 с. — (Серія: Бібліотека Колегії поліграфологів України) С 112-123.

Постановка проблеми. Застосування поліграфа в сфері роботи з персоналом має тривалу історію. Перша згадка про переможну практику датується 30-ми роками минулого століття, коли Ленерд Кілер підписав угоду з лондонською страховою компанією «Lloyds» про періодичну перевірку співробітників банків [2]. З того часу сфера застосування поліграфа при роботі з персоналом невпинно росла та розвивалася. На сьогоднішній день, у зарубіжній літературі, використання поліграфа в сфері роботи з персоналом прийнято визначати під терміном скринінгове поліграфне дослідження (screening polygraph examination) та розділяти його на два види: скринінгове дослідження перед прийомом на роботу (preemployment screening) та періодичне скринінгове дослідження діючих співробітників (periodic screening of current employees) [10].

За тривалий час розвитку та використання скринінгових поліграфних досліджень вченими було розроблено цілу низку різноманітних алгоритмів проведення такого дослідження та тестових форматів, які в цих алгоритмах можуть використовуватись. Зокрема, Д. Крепол нараховує не менше восьми тестових форматів, що можуть використовуватись у процесі скринінгового поліграфного дослідженя [8]. Серед них особливе місце займають скринінго- ві тестові формати, що базуються на використанні контрольних запитань спрямованої брехні (directed lie control questions — DLCQ). Цей тип запитань вперше з’явився на початку 70-х років минулого століття, та був розроблений силовими відомствами США виключно для вирішення завдань у межах відомчих програм перевірки персоналу на шпигунство та саботаж. На сьогодні тематика використання даного формату запитань є однією з найбільш дискусійних серед закордонних дослідників і поліграфологів. Їй присвячено значний обсяг наукових публікацій, що з кожним роком продовжує збільшуватись (Abrams S., Honts C. R., Raskin D. C.) [1; 3; 6; 7]. Проте, незважаючи на вищезазначену тенденцію за кордоном, контрольні запитання спрямованої брехні залишаються «методичною екзотикою» для вітчизняних поліграфологів та доволі рідко застосовуються на практиці. Багато в чому така ситуація обумовлена практично повною відсутністю доступних робіт із цієї тематики та, як наслідок, фрагментарним розумінням методології використання цього типу контрольних запитань, загальних теоретичних положень, що лягли в основу даних тестів.

Беручи до уваги вищезазначене, нами було прийнято рішення зробити спробу висвітлити деякі з положень цього напрямку та проілюструвати методологію контрольних запитань спрямованої брехні на прикладі тестового формату «Скринінговий тест контррозвідки» (Counterintelligence Screening Test — CIST). Цей тестовий формат був обраний з низки причин: по-перше, даний тест слугував основою для всіх сучасних форматів тестів з контрольними запитаннями спрямованої брехні; по-друге, сформовані оригінальні принципи методики проведення цього тесту до середини 90-х років вважалися основою скринінгових поліграфних досліджень більшості федеральних відомств США; по-третє, зазначений тест майже не отримав висвітлення в доступній вітчизняним поліграфологам літературі.

Виклад основного матеріалу. «Скринінговий тест контррозвідки» (Counterintelligence Screening Test — CIST), як окремий тестовий формат, був розроблений у межах програми Військової розвідки США з протидії та попередження випадків шпигунства, що здійснювалася в 70-80-х роках минулого століття. Як й інші федеральні відомства, Військова розвідка США проводила постійну перевірку на поліграфі для всіх кандидатів на службу та періодичні перевірки для вже працюючих співробітників. До 70-х років, у більшості скринінгових дослідженнь, що проводилися відомством, використовувались тогочасні тестові формати з контрольними запитаннями ймовірної брехні (probable-lie control question) або ж стандартний скринінговий «тест релевантних-нейтральних запитань» [3]. Однак, ефективність використання подібних тестових форматів у ситуаціях скринінгових поліграфних досліджень викликала занепокоєння з низки причин. Зокрема, «тест релевантних-нейтральних запитань» критикувався через низьку стандартизацію та відсутність чіткої бальної системи обрахунку. В свою чергу, тестові формати з контрольними запитаннями ймовірної брехні були мало придатні для проведення періодичних кадрових досліджень. Повторне використання одних і тих самих запитань ймовірної брехні призводило до звикання (тобто зниження фізіологічних реакцій на їх презентацію) та, як наслідок, зниження ефективності. Окрім цього, відзначалася загальна занепокоєність у можливості підбору адекватних за силою контрольних запитань; було складно розробити контрольне запитання ймовірної брехні, яке саме по собі не повторювало б релевантну тему.

В контексті вищезазначених проблем, поліграфологами Військової розвідки США було розпочато роботу зі створення тестового формату, що одночасно мав би необхідні параметри стандартизованості і в той же час міг бути використаний при періодичних перевірках персоналу. До групи поліграфологів, які займалися розробкою цього формату, в різний час входили: П. Дубіл (P. C. Dubiel), Л. С. Фус (L. S. Fuse), М. Бендер (M. V. Bender), Л. Хічкок (L. H. Hitchcock). Саме останньому належить концепція контрольних запитань спрямованої брехні, які він першочергово визначав як запитання «слабкого контролю» («weak controls») [9].
Після декількох років досліджень та апробацій на практиці, поліграфологи Військової розвідки США дійшли висновку, що найбільш оптимальним із точки зору поставлених завдань є тестовий формат із контрольними запитаннями спрямованої брехні. Вперше контрольні запитання спрямованої брехні та формат «Скринінговий тест контррозвідки» були представлені в доповіді Луїса С. Фуса [4]. Презентація цієї доповіді, під назвою «Directed Lie Control Testing Technique», відбулася на Федеральному міжвідомчому поліграфологічному семінарі (Federal Interagency Polygraph Seminar — FIPS), що проводився в червні 1982 р. [9]. Ця доповідь, із певними доопрацюваннями, тривалий час використовувалась в якості навчального матеріалу для поліграфологів Військової розвідки США та вважається джерелом оригінальної методики контрольних запитань спрямованої брехні [9]. Згідно з доповіддю, формат «Скринінговий тест контррозвідки» отримав чітку структурованість та мав проводитися за певним сценарієм. Така структура проведення забезпечувала поступове формування «оптимальної» психологічної установки досліджуваної особи до процедури дослідження та, як наслідок, гарантувала належну ефективність застосування контрольних запитань спрямованої брехні. В загальному сценарії перевірки чітко виділяються три ключові етапи: передтестове інтерв’ю, тест знайомства та безпосереднє проведення дослідження з використанням тестового формату. Ці етапи слід розглянути більш детально.

Передтестове інтерв’ю. Однією з важливих ланок методичної коректності проведення «Скринінгового тесту контррозвідки» є правильно побудоване передтестове інтерв’ю. Один із авторів формату, Луїс С. Фус, неодноразово підкреслював вирішальний характер передтестового інтерв’ю при застосуванні запитань спрямованої брехні [9]. Згідно із задумом розробників, саме в ході цього етапу поліграфолог повинен був встановити психологічний рапорт з досліджуваним та розпочати процес формування його «оптимальної» психологічної установки на процес дослідження. Така «оптимальна» психологічна установка багато в чому залежала від розуміння досліджуваною особою специфічних особливостей перевірки; її переконаності в професійній компетентності експерта. Дослідники наголошували, що на відміну від контрольних запитань ймовірної брехні, контрольні запитання спрямованої брехні не призначені для забезпечення сильного, емоційно обумовленого переключення. Навпаки, вони скоріше базуються на когнітивних процесах людини, ніж на емоційній сфері. В силу цього спеціаліст, який використовує контрольні запитання спрямованої брехні в процесі обговорення, окрім запитання про фізичний стан, хвороби, психічні чи неврологічні розлади, кількість сну у ніч перед дослідженням, обов’язково повинен був детально роз’яснювати досліджуваному процедуру тестування [3]. Мав детально описати технічні характеристики поліграфу, пояснити причинно-наслідковий зв’язок між появою стресових психофізіологічних реакцій під час обману та відсутність таких реакцій під час правдивої відповіді [9]. Сам Луїс С. Фус називав таку підготовку «передтестова фізіологія» [4]. Цим детальним роз’ясненням поліграфолог підкреслював свою компетентність, професіоналізм та впевненість у собі та, як наслідок, послаблював занепокоєння правдивої особи. Під час цього інтерв’ю і створювалося збалансоване неконфліктне середовище, в ході якого досліджувана особа була підготовлена для перевірки. Слід звернути увагу на те, що передтестове інтерв’ю, описане Луїсом С. Фусом, використовувалось поліграфологами Військової розвідки США приблизно до 1993 року, доки більшість державних поліграфологів не перейшли на використання тестового формату TES.

Тест знайомства. Передтестове інтерв’ю закінчувалось повідомленням про необхідність проведення тесту знайомства (Acquaintance Test — ACQT) [9]. Згідно із загальною методикою проведення дослідження, тест знайомства ставив за мету продемонструвати й підтвердити на практиці компетентність поліграфолога і визначити, здатний чи не здатний досліджуваний проходити перевірку в цей час. Окрім цього, саме під час проведення цього тесту у досліджуваної особи завершувалось формування «оптимальної» психологічної установки та формувалось уявлення про роботу контрольних запитань спрямованої брехні. Формат тесту знайомства представляв собою тест на невідоме число, через що у багатьох поліграфологічних школах США і до тепер розглядають стимульний тест на відоме число та тест знайомства як синонімічні поняття [9]. Даний тест слугував джерелом розуміння здатності правдивого досліджуваного реагувати на контрольні запитання спрямованої брехні та проявляти виражені реакції у випадку обману на релевантні запитання. В ході пред’явлення тесту знайомства поліграфолог звертав увагу досліджуваного на те, що цей тест є одним із найважливіших складових перевірки, оскільки експерт матиме зразок здатності досліджуваної особи демонструвати відповідні реакції при спробі обману. Досліджувану особу переконували, що в усіх випадках, коли людина дезінформує, утворюються фізіологічні реакції, і що ці реакції можуть бути зафіксовані поліграфом [6]. Поліграфолог пропонує досліджуваному вибрати число в діапазоні від 1 до 10 та написати його на листі паперу. Досліджуваній особі надається інструкція відповідати «Ні» на всі числа. Жодних махінацій не використовувалось. Перші два запитання тесту не оцінювалися та слугували для нівелювання реакції орієнтування. Останнє запитання також використовувалось як буферне, і було пояснене досліджуваному як таке, що надає зразок фізіологічного реагування при правдивій відповіді після брехні. Окрім цього, це запитання забезпечувало поліграфологу можливість перевірити правильність його рішення про приховуване число («На папері Ви написали число …?»). На це запитання досліджувана особа отримувала інструкцію обов’язково відповідати правдиво. Окрім цього, в тесті використовувалося запитання «В цьому тесті Ви обманули мене про число, яке Ви написали на папері?». Досліджувана особа була проінструктована брехати на це питання, надаючи відповідь «Ні», щоб тим самим забезпечити поліграфолога прикладом її фізіологічного патерну реагування, коли відомо, що вона обманює.

Приклад проведення тесту знайомства представлений у таблиці 1.

Таблиця 1

Приклад проведення тесту знайомства
(цитується за Barland G. H., 1981)

Після завершення тесту досліджуваному демонструвалися поліграми та відзначалися критичні реакції. Передбачалося, що для визначення придатності досліджуваного до тестування може бути проведено до трьох пред’явлень тесту. В оригінальному формулюванні успішне виявлення обману в тесті знайомства було ключовою умовою для продовження перевірки. У випадку, якщо поліграфолог не міг правильно визначити число, перевірка мала бути перенесена або на інший час у цей же день, або ж повністю на інший день [9]. Підставою для перенесення перевірки на інший день слугувала відсутність будь-якого логічного пояснення «неправильних» реагувань (наприклад, повідомленої асоціації з певним числом) [9]. В таких випадках вважалося, що досліджувана особа з певних причин (втома, вживання ліків, зовнішні проблеми) була непридатною для тестування в цей день.

Тестовий формат та пред’явлення запитань. Як зазначають автори, «Скринінговий тест контррозвідки» за своїм форматом є похідним від федерального варіанту тесту зон порівняння (Federal ZCT), який у той час активно використовувався поліграфологами Міністерства оборони США. Відмінності між форматом «Скринінговий тест контррозвідки» та форматом федерального варіанту тесту зон порівняння (Federal ZCT) полягали виключно у заміні контрольних запитань ймовірної брехні на контрольні запитання спрямованої брехні, а також використанні релевантних запитань на різні перевірочні тематики. Формат «Скринінговий тест контррозвідки» загалом складався з 13 запитань. Релевантні запитання розташовувались на позиціях №5, №6, №8, №9 та №12. Контрольні запитання спрямованої брехні розташовувались на позиціях №4, №7, №10 та №13. Нейтральне запитання розташовувалось на позиції №1. Жертвено-релевантне запитання розташовувалось на позиції №2. Окрім вищезазначених запитань, у тестовому форматі використовувались два симптоматичних запитання, які знаходилися на позиціях №3 та №11. В тому випадку, якщо спостерігалися стійкі, виражені реакції на ці запитання (психологічна установка обстежуваного спрямована на симптоматичне запитання), весь тест вважався непридатним до оцінки.

В таблиці 2 представлена послідовність та приблизне формулювання запитань у тестовому форматі.

При підрахунку балів та винесенні заключення використовувався принцип зонного порівняння. Згідно з оригінальними рекомендаціями тестовий формат передбачав три зони. Зона складалася з двох релевантних запитань та двох контрольних запитань спрямованої брехні (виключення становить зона №3). Зона №1 включала запитання №4, №5, №6 та №7 (запитання №4 та №7 — контрольні; запитання №5 та №6 — релевантні). Зона №2 включала запитання № 7, №8, №9 та №10 (запитання №7 та №10 — контрольні; запитання №8 та №9 — релевантні). Зона №3 включала запитання №10, №12, №13 (запитання №10 та №13 — контрольні; запитання №12 — релевантне). Рішення приймалося по кожному запитанню окремо, загальний бал +3 дозволяв присвоїти рішення NDI, у той час як загальний бал -3 — рішення DI.

Таблиця 2

Послідовність запитань «Скринінгового тесту контррозвідки» та їх формулюванння 

(цитується за Barland G. H., 1981)

Відповідно до рекомендацій розробників, для винесення рішення по тестовому формату «Скринінговий тест контррозвідки», поліграфолог повинен провести щонайменше три пред’явлення тесту. У випадку, якщо після трьох пред’явлень спеціаліст був не в змозі прийняти остаточне рішення про правдивість досліджуваного, допускалися додаткові пред’явлення тесту. Загалом могло проводитися до трьох додаткових пред’явлень. Якщо після шести пред’явлень поліграфолог все ж був не здатний прийняти остаточне рішення, виносилось заключне рішення «“Inconclusive” — INCL» [4].

Представлення запитань досліджуваному. Згідно з оригінальними рекомендаціями, всі запитання та їх порядок мали бути озвучені досліджуваному. Окрім цього, зазначалася ймовірна кількість представлень тесту. Досліджуваній особі першочергово озвучувалися релевантні запитання. Після розгляду релевантних запитань поліграфолог починав ознайомлювати досліджуваного з контрольними запитання спрямованої брехні. Луїс С. Фус визначав контрольні запитання спрямованої брехні як тип запитань, на які досліджувана особа, після озвучення правдивої відповіді, отримує вказівку дезінформувати [4]. При обговоренні контрольних запитань постійно робилось акцентування уваги на їх важливості. Повідомлялося, що вони забезпечують фонову норму реагування при брехливій та правдивій відповіді. Наявність такого фонового зрізу дозволяла поліграфологу уникнути помилок в остаточній інтерпретації результатів перевірки. Контрольні запитання спрямованої брехні конструювались таким чином, щоб не мати жодного відношення до релевантних запитань тесту. В оригінальних рекомендаціях контрольні запитання спрямованої брехні були побудовані таким чином, щоб забезпечити особисту участь досліджуваного при відповіді на них. Досліджуваній особі пропонувалося пригадати певний інцидент чи подію з життя. Зазвичай, це були незначні події, що могли бути в житті майже в усіх людей [4]. Наприклад: «Ви коли-небудь брехали вашій матері?». Спрямована неправдива відповідь — «Ні».

В таблиці 3 наведений приклад алгоритму представлення контрольного запитання спрямованої брехні.

Після першого пред’явлення тесту поліграфолог мав проаналізувати фізіологічну реактивність досліджуваного на запитання тесту. У випадку встановлення відсутності, принаймні помірної, фізіологічної реактивності на контрольні запитання, незалежно від реакцій на релевантні запитання, між пред’явленнями тесту повинно було бути використане «м’яке підкріплення» контрольних запитань [4, с. 25]. Досліджуваному могло бути повідомлено, що поліграма «виглядає добре», що він чудово реагує, коли обманює на запитання спрямованої брехні [4, с. 25].

Таблиця 3

Варіант представлення контрольних запитань спрямованої брехні

(цитується за Barland G. H., 1981)

Валідність та надійність. Після представлення науковій спільноті концепції контрольних запитань спрямованої брехні та тестового формату, деякі дослідники і поліграфологи представили свої дослідження та висновки щодо використання цього формату запитань на практиці, їх валідності та точності. Зокрема, одне з найбільш значимих було проведене у 1981 році Гордоном Берлендом (Gordon Barland). Це дослідження ставило за мету визначити точність формату «Скринінговий тест контррозвідки» із запитаннями спрямованої брехні в ситуації скринінгових перевірок персоналу Військової розвідки США [3]. У досліджені був розроблений макет скринінгової ситуації та використано три різні методи інтерпретації тестових поліграм: метод порівнянь зон, порівняння з найбільшим контрольним питанням та метод ранжування реакцій (по аналогії з інтерпретацією поліграм у тесті релевантних-нейтральних запитань). Результати продемонстрували, що за умови виключення з аналізу результатів «Inconclusive» поліграфологи були здатні правильно визначити 80% досліджуваних осіб. При цьому дослідники припускали, що ефективність методики в реальних умовах буде значно вищою з низки причин:

1) у дослідженні поліграфологу не дозволялося ставити уточнювальні запитання про причини реагування (нівелювалася можливість визначення тривожності);

2) в реальних перевірках, як можна очікувати, досліджувані будуть більш емоційно реагувати на релевантні запитання;

3) в експериментальній ситуації досліджувані отримували подвійні спрямовані установки на обман, вперше — коли отримували інструкцію обманювати на релевантне запитання, і вдруге — коли отримували інструкцію обманювати на запитання скерованої брехні; це значно послаблювало техніки.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Abrams S. The directed lie control question / S. Abrams // Polygraph. – 1991. – Vol. 20. – P. 26-31.
2. Alder K. The History of an American Obsession – The Lie Detectors / K. Alder // New York, Free Press. – 2007. – P. 124.
3. Barland G. H. A validation and reliability study of counterintelligence screening test / Gordon H. Barland // Available from the Department of Defense Polygraph Institute. – 1981.
4. Fuse L. S. Directed lie control testing technique / L. S. Fuse // Unpublished manuscript. – 1982.
5. Gaschler W. J. Review of Polygraph Screening Assessment Method / W. J. Gaschler // Polygraph. – 2001. – Vol. 30. – №4. – 2001. – P. 254-259.
6. Honts C. R. A critical analysis of Matte’s analysis of the directed lie / C. R. Honts, G. Anne // Polygraph. – Vol. 27. – 1998. – P. 241-252.
7. Honts C. R. A field study of the directed-lie control question / C.R. Honts, D. C. Raskin // Journal of Police Science and Administration. – 1988. – №16. – P. 56-61.
8. Krapohl D. J. Principles of multiple-issue polygraph screening: A model for applicant, postconviction offender, and counterintelligence testing / D. J. Krapohl, A. S. Brett // Polygraph. – 2001. – Vol. 32. – №4. – 2003. – P. 201-210.
9. Menges P. M. Directed lie comparison questions in polygraph examinations: history and methodology / Paul M. Menges // Polygraph. – 2004. – Vol. 33. – №3. – P. 131-142.
10. Sackett P. R. Detection of deception in the employment context: A review and critical analysis / Paul R. Sackett, J. Decker Phillip // Personnel Psychology. – 1979. – Vol. 32. – №3. – P. 487-506.